В Україні існують давні весільні традиції, ритуали, обряди, пісні та співанки. Лишень у деяких регіонах відрізняються тільки формою та звичаями, словами-примовками та співа­ночками.

Які б де не були весільні розмаїття у формах обряду та звичаїв, важливо, щоб молоду пару об'єднувала любов, яка спалахнула в серцях закоханих, яка не відпускає, а як кліщами, серця тримає.

Кожна закохана пара вибирає для свого весілля обряд свого уподобання, шануючи традиції своїх батьків, звичаї рідного краю. Що не кажіть, а хочеться весілля - найпам'ятніший день у житті, організувати якнайкраще, - і щоб так, як у нікого.

Ще в давнину, щоб створити сім'ю одну, слов'яни-українці мали свої весільні традиції: наречені викрадали наречених; інші вінчалися лишень під час свята Івана Купала; деякі вибирали собі дружин за наявністю дівочого приданого; самі батьки ви­бирали собі невістку чи зятя; бувало батьки-друзі між собою укладали усну домовленість про одруження в майбутньому своїх малолітніх дітей. Часто молоді люди знайомились один з одним лише перед сватанням, бо батьки не завжди зважали на уподо­бання дітей. Вони самі вирішували їхню долю - і це був найнесправедливіший вирок у житті молодої особи. Найбільше страждала дівчина, яка за своєю природою, на відміну від хлоп­ця, сприймала дуже болісно несправедливість і важко психічно її переносила. Вона страждала, сльози проливала, що мала одру­житися з тим, кого не кохала. Цей драматизм скривдженої душі виливався у словах жалю.

Я думаю, що багато народних пісень написали саме такі молоді люди, які зазнали несправедливості у виборі коханої лю­дини на все життя. Мелодійні слова скривдженого серця сприй­маються боляче, з хвилюванням. Адже, як не можна повернути течію ріки, так неможливо віддати душу і серце нелюбу, щоб насильно прожити з ним, згубити свої роки. Кажуть, що лікує час але думка про кохану людину до кінця своїх днів не покине вас. 

Адже це любов! - яка не старіє, про яке кожне серденько мріє. А прожити в нелюбові, то - пустота і марно прожиті літа.

Весілля - це кохання, це єднання! Тож треба самому ви­бирати, з ким життя поєднати, своє сімейне життя будувати. А щоб життя поєднати, треба один одного кохати. Молоде под­ружжя має все зробити, щоб вогонь, який запалав у серцях і навіки з'єднав, ніколи ніхто не зміг погасити. І скільки трива­тиме любов - взаємна і ніжна, залежить тільки від двох. Маємо усі усвідомити, що іскра любові тільки в тих незгасає, хто вір­но і щиро кохає. Якщо любляться, то всякі незгоди в житті подружжя здолає. Тож хай любов, яка увійшла у ваші серця, не матиме ніколи кінця.

Весілля - це день створення сім'ї, якій радіють усі. Батьки тішаться, бо діти знайшли того одного, ту єдину, щоб поєднати дві долі в одну; що скоро дочекаються онуків - продовжувачів роду. Радіють, коли народиться в сім'ї хлопчик, але - коли до­нечка, то тим не побиваються, бо прийде час, і зять буде їм за сина - про це так думає побожна родина, бо говорять люди: "Що Бог дав, те буде й любе".

Перед шлюбом обов'язково наречені проходять катехізацію, яку проводить священик чи інша відповідальна духовна особа (тепер учитель християнської етики). Навчають їх найголовніших молитов (якщо призабули); "Отче наш", "Богородице Діво", "Ві­рую", щоб самі молилися зранку, як встають зі сну та ввечері, коли лягають спати - і цього своїх майбутніх дітей мають навчати. Подружжя мають у любові, вірності жити, виконувати всі Заповіді Божі. Якщо подружжя житиме за християнським звичаєм, то й буде у них міцна щаслива сім'я та чемні діточки. Ними будуть пишатися усі люди, а не тільки родичі та батьки.

У весільному обряді України збереглися до наших днів давні звичаї: пекти весільний коровай, подекуди прикрашати весіль­не гільце; супроводження наречених до шлюбу дружками і дружбами; сватання нареченої старостами з молодим; свашки, які знають: як, де і що сказати, яку співаночку кому заспівати.

Організаторами весільного обряду є староста і старостіна. Вони припрошують гостей пригощатися, співати, розважають їх. Дехто запрошує організатора весілля, якого називають томадою (від грузинського розпорядник).

Батьки молодих заклопотані - вони слідкують, щоб гості ма­ли що їсти й пити, щоб гостей, які приходять, до столу запро­сити. А староста із старостіною пильнують весільний ритуал -що за чим має відбуватись: нареченим і їхнім батькам нагадують, коли мають вклонятися батькам, гостям, коли вітати тощо.

Неабияку роль відіграють музиканти, які не тільки співають і танці грають, а гостей різними іграми забавляють. Кожна група музикантів має свої, лиш їм притаманні, забави-ігри. Вони на весіллі доцільні, бо дають змогу гостям відпочити від танців. В ігрових забавах, здебільшого, бере участь молодь.

Музиканти ще ходять між столами й організовують гостей під музичний супровід співати разом. Порівняно недавно ввій­шла у весільний репертуар (і не лише) пісня:

"Хто родився в січні, 

Вставай, наливай.

Пий до дна, пий до дна,

Ми наллємо ще вина.

Многая, многая літа".

Називають всі місяці в році, а гості, які народилися в тому місяці, наливають собі вина, встають і випивають за своє здоров'я. У цій пісні беруть участь усі весільні гості.

Хто родився в лютому, березні, квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні - співають по-порядку, а решта слова ті ж самі.

Наприкінці трохи змінені слова:

"Хто родився в Україні,

Вставай, наливай!"

Всі гості встають з піднятими келихами і дружно доспівують:

"Пий до дна, пий до дна,

Ми сьогодні всі - рідня.

Многая, многая літа."

Дружно співають і разом дружно п'ють, плескають і сідають, щоб далі забавлятися.

На правах реклами: хочете гарно проводити час в інтернеті.. Тоді вам просто необхідно відвідати портал, на якому ви можете переглядати кино онлайн. Усі фільми для вас доступні в найкращій якості, новинки кіно, усе для вас...